Основним і єдиним критерієм ефективності проведеної трансфузійної терапії еритроцитовмісних компонентів є доставка кисню до тканин. Вміст кисню в змішаній венозній крові (SvO2) знаходиться в обернено пропорційній залежності від його утилізації.
Ефективність трансфузійної терапії еритроцитами повинна оцінюватися після введення кожної одиниці компонента. Як критерії ефективності слід використовувати клінічні дані, показники транспортування кисню, кількісного підвищення концентрації гемоглобіну. Ефективність трансфузій оцінюється за вмістом еритроцитів та гемоглобіну в периферичній крові пацієнта через 1 годину та через 12–24 години після трансфузії еритроцитів. Стійке підвищення рівня гемоглобіну та кількості еритроцитів у реципієнта через 1 годину після трансфузії відображає гістосумісність донорських еритроцитів з клітинами реципієнта, а через 24 години свідчать про приживлення донорських еритроцитів в судинному руслі реципієнта.
Застосування однієї дози еритроцитів пацієнту вагою 70 кг підвищує вміст гемоглобіну приблизно на 10 г/л та показник гематокриту на 3 % (за умови відсутності кровотечі, що триває).
У разі відсутності активної кровотечі ефективне введення 250 мл еритроцитів через 1 годину після закінчення трансфузії призводить до збільшення ОЦК на ідентичну величину. Через 24 години ОЦК повертається до початкового рівня. Повільніше вирівнюється ОЦК у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю, гепатомегалією різного ґенезу, анемією, що має хронічний перебіг, застійною серцевою недостатністю. Приріст концентрації гемоглобіну після гемотрансфузії нижче за очікувану величину може спостерігатися при імунологічній несумісності, не зупиненій кровотечі, спленомегалії, тривалій гіпертермії.
Відомо, що у здорових осіб добова продукція еритроцитів становить, усередньому, близько 0,25 мл/кг маси тіла. Виходячи з цього, за наявності мієлодепресії для підтримання на нормальному рівні концентрації гемоглобіну достатньо вводити 200–250 мл еритроцитів 1–2 рази на тиждень. Потреба здійснювати більш частіші трансфузії головним чином обумовлена неефективністю, причину якої необхідно завжди встановлювати. Введення компонентів крові є потенційно небезпечним способом корекції дефіциту певного виду клітин або рідин у реципієнта. Ускладнення після трансфузії можуть бути обумовлені різними причинами і спостерігатися у різні терміни після трансфузії. Одним з них можна запобігти, а іншим – ні.
